Ознаки і визначення традиційної структури міфу про Ендіміона

-134-

УДК 821.111.09

Л.В. Фоміна

ОЗНАКИ І ВИЗНАЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ МІФУ ПРО ЕНДІМІОНА.

Вивчення традиційних структур відноситься до одного з пріоритетних завдань сучасного літературознавства [9, с.5-6]. Вчені активно досліджують специфіку, закономірності функціонування традиційних образів і сюжетів, особливості їх інтерпретації на різних етапах літературного розвитку, у різних національних літературах. У цій галузі теоретично вагомими є праці

В. І. Антофійчука, Р. Н. Беркова, А. Р. Волкова, Ю. М. Лотмана,

Ю. О.Микитенка, А. Є. Нямцу та ін. Представники різних шкіл і напрямів роблять спроби визначити сюжети і образи, що належать до означеної сфери, як «бродячі» (Г. К. Честертон), «світові» (П. Берека, І. Журавська, В. Багно), «вічні», «запозичені», «традиційні»

(А. Волков), «вікові» (І. Нусінов), «образ-стандарт» (Е.В. Померанцева), «сверхтип» (Ю.М. Лотман) та ін.. У представленій роботі ми дотримуємося терміну «традиційний сюжет», який, за влучним зауваженням А. Нямцу, не має метафоричного звучання і відображає сутність явища, а не його емоційну оцінку [7,с.21].

Традиційний сюжет як вид міжлітературної взаємодії визначено так – це сюжет, який переходить від покоління до покоління, від однієї літературної доби до (іншої), тобто такий, який зберігається й активно функціонує впродовж значного історичного часу» [3, с. 4]. Найбільш продуктивними вважаються такі групи традиційних сюжетів, образів і мотивів: міфологічні (Прометей, Пігмаліон, Едіп, Орфей), легендарно-фольклорні (Фауст, Дон Жуан, Агасфер, Щуролов, численні герої слов’янського фольклору тощо), літературні (Гуллівер, Робінзон, Франкенштейн, Дон Кіхот, Швейк), історичні (Олександр Македонський, Юлій Цезар, Сократ), легендарно-церковні (Ісус Христос, Юда Іскаріотський, Варавва та ін.). У багатьох традиційних образів (Фауст, Робінзон Крузо, Мюнхгаузен та ін..) є історичні прототипи [8, с.12-13]. Критеріями виділення ТСО з-поміж інших літературних сюжетів та образів є наявність власної інтерпретаційної традиції (функціонування впродовж тривалого часу, яке характеризується повторюваністю й змінністю), маркованість (тобто пряма авторська вказівка на джерело запозичення) i впізнаваність (усвідомлення публікою стійкої семантичності інваріанта ТСО). [2, с.164]. У літературі міф неминуче проходить певну трансформацію. Традиційний міф, що входить до літературного твору, як правило, втрачає свій первинний зміст, стаючи проекцією авторського задуму, який зазвичай є протилежним його першооснові [5, с.145]. На думку А. Нямцу, традиційний сюжет характеризується низкою інтегральних ознак, загальних, тобто властивих усім відомим традиційним сюжетам [9, с.15-16] і диференціальних, як правило, індивідуальних для кожної традиційної структури [9, с.16].

 -135-

Завданням цієї статті є дослідження диференціальних або розпізнавальних ознак, властивих міфологічному сюжету про Ендіміона, та визначення його як традиційного.

Незважаючи на глибоке і всебічне вивчення поетики традиційних сюжетів і особливостей їх рецепції в різних національних літературах та популярність теми, що вивчається, у всіх видах мистецтва [11, 13, 17], міфологічна структура про Ендіміона не стала ще предметом спеціального дослідження. У цій роботі вперше робиться спроба розглянути традиційний характер міфологічного сюжету про Ендіміона на матеріалі англійської поезії дев’ятнадцятого століття (Д. Кітс (John Keats, 1795-1821) «Ендіміон» («Endymion», 1818) [16], Х’ю Дональд Барклей (Hugh Donald Barclay) «Ендіміон або юнак , що сумує по Леді- Місяць» («The Bоy who cried for the Moon», 1877) [12], Оскар Вайльд (Oscar Fingal O’Flahertie Wills Wilde, 1854-1900) «Ендіміон» («Endymion», 1881) [19], Стівен Філіпс (, 1864 – 1915), «Ендіміон» («Endymion», 1898) [18].

Визначимо й систематизуємо диференціальні ознаки традиційного сюжету  про Ендіміона в контексті його літературних версій. Перш за все, виділимо дві його підгрупи:

1. З точки зору діахронічного аспекту – загальні диференціальні ознаки, які визначають специфіку традиційного сюжету всіх відомих ендіміонад різних національних літератур.
2. З точки зору діахронічного аспекту – конкретні диференціальні ознаки, які властиві лише англійській ендіміонаді ХІХ століття, тобто орієнтовані на конкретну національно-історичну ситуацію.

До перших слід віднести популярність міфологічного сюжету протягом усієї історії сучасної цивілізації. Найдавніші зображення Ендіміона вже зустрічалися на грецьких вазах V століття до н.е. Образ міфологічного героя надихнув на створення шедеврів у всіх видах мистецтва: живопису (Рубенс, Тінторетто і Ван Дейк), музиці (опери «Ендіміон» Гайдна і сина Баха, Йоганна Крістіана) і особливо в літературі. Так часткове згадування про Ендіміона можна знайти в творах таких грецьких письменників: Лікімнія (близько 400 р до н.е.), Лукіана (125 – 180 р. н.е.). Авторами літературних інтерпретацій цього античного міфу стали: давньогрецький поет Алкей (Alkaeus, 626 – 622 – після 580 р. до н.е.), єлизаветинці Джон Лілі (John Lyly (Lilly, Lilie) 1553 (4) – 1606) – «Ендіміон» («Endymion», 1591) і Майкл Дрейтон (Michael Drayton, 1563 – 1631) – «Ендіміон та Феба» («Endymion and Phoebe», 1595); французький письменник Бернар Ле Бов’є де Фонтенель (Bernard le Bovier de Fontenelle, 1657 – 1757) – п’єса «Ендіміон» («Endymion»); англійські романтики Джон Кітс (John Keats, 1795 – 1821) – поема «Ендіміон» («Endymion», 1818) і Томас Худ (Thomas Hood, 1799 – 1845) – однойменний сонет («Endymion»,1823); маловідомий англійський поет Х’ю Дональд Барклей (Hugh Donald Barclay,17?? – 18??) – «Ендіміон, або юнак, котрий сумує за Леді-Місяць» («The Boy who cried for the Moon», 1877); англійський письменник Оскар Вайльд (Oscar Fingal O’Flahertie Wills Wilde, 1854 – 1900) – «Ендіміон» («Endіmion»,1881); англійський поет Стівен Філіпс (Stephen Phillips, 1864 – 1915) – «Ендіміон» («Endymion», 1898); письменник,

-136-

прем’єр-міністр Англії Дізраелі Бенджамін (Benjamin Disraeli, Еarl Of Beaconsfield, K.G.) – «Ендіміон» («Endymion», 1880; американський письменник, гуморист Ч.Г.Леланд (Charles Godfrey Leland, 1824 – 1903) – «Тана Ендамон, або Діана і Ендіміон» («Tana and Endamone or Diana and Endymone», частина 9 в книзі «Арад, або Євангеліє відьом» («Araida or the Gospel of the Witches», 1809); американський поет Генрі Вордсворт Лонгфелло (Henry Wadsworth Longfellow, 1807 – 1882) – «Ендіміон» («Endimion»); Кітс «Keats»; нідерландський письменник і поет Симон Вест Дейк (Simon Vestdijk, 1898 – 1971) – сонет «Ендіміон»; російські поети А.І.Полежаєв (1804 — 1838) – «Едіміон», (1835) і А.А.Фет (1820 – 1892) – «Діана, Ендіміон і Сатир», (1855); шведський письменник Карл Густав Вернер фон Хендстайм (Carl Gustaf Verner von Heidenstam? 1859 – 1940); американський поет Ді П’єро (WC DiPiero, народ. 1945) – «Ендіміон» («Endimion», 2009); американський прозаїк Ден Сіммонс (Dan Simmons, народ. 1948) – «Ендіміон» («Endymion», 1996), «Становлення Ендіміона» («The Rise of Endymion», премія Локус, 1998); англійський письменник Метью Скелтон (Matthew Skelton, народ. 1971) – «Весна Ендіміона» («Endymion Spring», 2006). І цей перелік робіт постійно поповнюється.

Стійкий інтерес до цього міфологічного сюжету протягом усіх культурно-історичних епох різних національних культур, безумовно, визначається універсальністю проблематики міфу – темою краси та безсмертя. В античній міфології образ Ендіміона символізував вічну молодість і красу [4, с. 306]. Звернення до міфу про ендіміона в інших історичних умовах слід пояснити тим, що ця сюжетна модель дозволяє автору відобразити в художній формі сучасну йому дійсність крізь призму таких філософсько-естетичних цінностей, як краса, любов, безсмертя. Незважаючи на «оновлення» форми і змісту в контексті актуальних проблем відтворюваного часу, у цьому традиційному сюжеті завжди зберігається фактор упізнавання, тобто «той мінімальний комплекс обставин, що стимулює усвідомлене сприйняття подієво-семантичних і аксіологічних домінант традиційного матеріалу в його нових літературних трансформаціях (ситуації Едіпа, Прометея, Антігони, Нарциса, Медеї, Кассандри, Дон Жуана, Фауста тощо)» [7, с. 41].

Сюжет ендіміонади завжди впізнаваний через тріаду «краса – любов – безсмертя», яка відображає і визначає подієво-змістовий аспект взаємин головних героїв – Ендіміона та його коханої Леді-Місяць. При цьому необхідно зазначити «відносну стійкість і динамічність» означеного традиційного сюжету, основні сюжетно-смислові характеристики якого в нових літературних трактуваннях зберігають початкову впізнаваність і водночас інтенсивно вбирають у себе реалії та проблеми сприймаючого континууму [2, с. 41]. Так у єлизаветинському придворному мистецтві герої п’єси Лілі [15] мають свої історичні прототипи. В образі Ендіміона драматург утілив героя свого часу: аристократа, ідеал придворного, що поєднує дар красномовства, витончену галантність, лицарську відвагу [1, с. 110 – 111] – роберта Дадлі, графа Лейстера (Robert Dudley, 1^st Earl of Leicester (1532 – 1588)), англійського державного діяча епохи правління

-137-

Єлизавети І Тюдор, фаворита королеви. Об’єктом пристрасті Ендіміона постає сама королева Англії. На відміну від класичного міфу, де богиня Леді-Місяць страждає від неподіленої пристрасті до сплячого коханого, у варіанті Лілі акцентована активна позиція головного героя п’єси, який не втомлюється зізнаватися в своїх почуттях до своєї королеви Кінфії. На відміну від міфу, ода красі Ендіміона в п’єсі замінена вихвалянням краси Єлизавети. Численні повтори слова «beauty» в тексті твору актуалізують зовнішню привабливість королеви: «Beauty diuine», «Her greatest beauty», «The pride of beauty», «unspeakeable beauty» [15]. Мотиви покарання й сну втрачають свою домінантність, переміщуються на другий план, змінюються (перерваний вічний сон у комедії Лілі).

Більше того, за своєю змістовною значущістю будь-який традиційний сюжет, у тому числі й міф про Ендіміона, є «відкритою художньою системою, яка не тільки демонструє безумовні зв’язки зі сприймаючою реальністю, але і є іманентною громадському буттю структурою, що володіє комплексом головних і допоміжних функцій» [8,с.14]. Відкритість, своєрідна незавершеність традиційного сюжету визначають процес постійного розширення і ускладнення характерів героїв. Внаслідок цього їх архетипові константи істотно переосмислюються, що призводить до руйнування дистанції між сюжетно-особистісним часом традиційного матеріалу і предметно-побутовою реальністю його нового варіанту. Тимчасовість персонажа або традиціоналізована прихильність хронотопу сюжетної схеми долається або введенням нових темпоральних характеристик подієвого плану, що суперечать загальновідомим, або створенням екстремальних духовних станів персонажа (такого, як, скажімо, у вайльдівського Ендіміона), які руйнують стереотипи його інтерпретації [8, с.15].

Дослідження літературних версій представленого міфологічного матеріалу в англійської поезії ХIХ століття демонструє, перш за все, їх численність. На відміну від інших національних літератур, англійська, саме дев’ятнадцятого століття, представлена цілою плеядою письменників (Кітс, Худ, Вайльд, Барклей, Філіпс), що є представниками різних літературних напрямів (романтизму, естетизму, неоміфологізму, неокласицизму). Літературні версії міфу про Ендіміона наочно показують спадкоємність, етапи становлення, закономірності розвитку та функціонування конкретного традиційного міфологічного матеріалу в англійській літературі. Так, єлизаветинські інтерпретації Лілі і Дрейтона [14] вплинули на превалювання любовної домінанти в черговій ендіміонаді і послужили імпульсом до актуалізаціі античного матеріалу. Саме дрейтонівський варіант трансформації міфу став джерелом натхнення для створення романтичної поеми Кітса. А кітсовська версія слугувала художнім матеріалом для переакцентуації в поемі Барклея. Безсумнівними є взаємозумовленість інтерпретацій і спадкоємне відтворення аксіологічних цінностей в літературних варіантах.

-138-

У процесі літературної еволюції міфологічний матеріал розкриває себе як «розвиваюча традиція» (термін А. Нямцу), долає тимчасове, віджите і активно вбирає в себе продуктивні елементи нової реальності у всій складності взаємодії її гармонії і протиріччі [7,с.40]. Міфологічний матеріал про Ендіміона зберігає свою потенційну актуальність протягом століть і постійно «піднімається» із загальнокультурної пам’яті для осмислення загального в контексті конкретного національно-історичного. Це зумовлено тим, що багато легендарно-міфологічних традицій, на думку

А. Нямцу, є своєрідним проектуванням певних морально-психологічних станів і конфліктів на іншу (тобто відмінну від колишньої) систему цінностей [7,с.41]. Так, досліджувані нами літературні варіанти англійської ендіміонади XIX століття дозволяють відобразити філософсько-естетичні погляди романтизму (Кітс) і епохи вікторіанства (Вайльд, Барклей, Філіпс). У зв’язку з цим рецепції античного міфу відрізняються різноманіттям способів відтворення дійсності: відступ від реальності в романтичний світ мрій (Кітс); критичне переосмислення духовних цінностей вікторіанського суспільства, яке у письменників-вікторіанців набуває своїх індивідуальних специфічних художніх форм втілення: епатаж вікторіанської моралі (Вайльд); критика деградації буржуазної моралі (Барклей); протиставлення античних ідеалів сучасним не на користь останніх (Філіпс).

Крім того, слід зазначити, що версіі античного міфу утворюють художні морально-психологічні образи представників англійського суспільства XIX століття. Різноплановий образ і самого міфологічного героя в контексті нових літературних трансформації. Кожна літературна інтерпретація пропонує Ендіміону «свою» маску: кітсовського романтика, вайльдівського бісексуала, барклеєвського пастуха, представника нижчих верств населення буржуазного суспільства. Втіленням вищого суспільства виступає барклеєвська богиня Леді-Місяць. Другорядний персонаж Меркурій уособлює дух буржуазної епохи. Таким чином, кожна з вікторіанських інтерпретацій античного міфу про Ендіміона, створена в конкретних національно-історичних умовах, розглядає головних героїв як представників певного соціального контінуума.

У досліджуваних нами літературних інтерпретаціях міфу про Ендіміона спостерігається якісне семантичне ускладнення образу, його еволюціонування. Ендіміон, подібно до таких персонажів, як Алкмена, Дон Жуан, Дон Кіхот, Прометей, Фауст та інші, в нових літературних варіантах еволюціонує, «зазнаючи формальне ускладнення («множення»), поступово починає істотно трансформуватися і переходить на якісно інший рівень змістовного розвитку …. змінюються і аксіологічні домінанти традиційних характеристик, оскільки кожна сприймаюча культурно-історична епоха висуває своє тлумачення їхнього поведінкового статусу» [8,с.13].Довгий час відповідно до міфологічного образу Ендіміон ототожнювався тільки зі сплячим юнаком невимовної краси. Кожна нова інтерпретація міфу вносить свої коректування в образ у контексті « осучаснення». Так, Вайльд демонструє, що зовнішня краса, еталоном якої визнаний Ендіміон, не відповідає внутрішній. У вірші акцентовано увагу на сексуальній

-139-

розбещеності, легкості, з якою людина змінює партнерів (чоловіка на жінку), не замислюючись про наслідки, страждання кинутого коханого. Таким чином, краса у Вайльда втрачає моральне начало, а тлінне кохання протистоїть вічному, оспіваному в античному міфі. Наступний вайльдівський парадокс полягає у контрарності двох видів кохання: «чоловік-жінка» (любов Ендіміона до богині Леді-Місяць) та «чоловік — чоловік» (любов колишнього коханого до Ендіміона). Згідно з античними поглядами, Ендіміон визнаний еталоном краси та ідеалом чоловічого кохання. Епатуючи вікторіанську мораль, Вайльд протиставляє нетрадиційну форму кохання загальноприйнятій традиційній. Руйнуючи домінантні соціальні догми, Вайльд «вивертає навиворіт загальноприйняті поняття». Вайльдівський твір демонструє собою новий погляд на світ. Парадокси письменника у творі «Ендіміон» побудовані на контрасті (безсмертя відчуттів↔тлінність почуттів; кохання чоловіка до жінки ↔ любов чоловіка до чоловіка; гармонія зовнішньої і внутрішньої краси ↔ невідповідність зовнішньої краси і аморальної поведінки) і відображають авторське сприйняття сучасної йому вікторіанської епохи.

Неокласичний варіант [11, с.309-354] версії античного міфу був запропонований Стівеном Філіпсом (Stephen Phillips; 1864 — 1915). Його «Ендіміон» («Endymion», 1898) [16] представляє спробу поета відродити первозданну красу старогрецького міфу. Інтерпретація Філіпса – це гімн античній красі, яка знаходить своє вираження в гармонії людських стосунків, відповідності природі. Поняття прекрасного в творі асоціюється зі щирими глибокими почуттями «….a simple love As hath a gleaner’s wife in evening hour /Kind hands, a still and sweet anxiety, / Brave prudent talk about the coming day»[14], родинними зв’язками «…a sitter by the cottage-fire; /By perfect-sleeping children; by the bed / Of the cold maid who slumbers in her bloom; / Of lovers clasped together after years,/ Long years…» [14].

Нарешті, англійський поет кінця XIX століття акцентує увагу на вічній темі кохання, актуальність якої не тьмяніє з часів створення античного міфу про Ендіміона. Автор апелює до чеснот античності, цілісних характерів Ендіміона та богині Леді-Місяць, абсолютизує моральні цінності і щире почуття, самопожертву заради любові. Оспівуючи кохання, земні людські радощі античного суспільства, Філіпс тим самим мимоволі протиставляє їм прагматичні цінності вікторіанської епохи. У цьому випадку «міф дав можливость показати приховане життя і прихований зміст багатьох процесів і явищ буржуазного суспільства, що неможливо було осмислити в системі тодішніх науково-філософських понять і означень [6,с.173].

Подієва структурованість міфологічного матеріалу про Ендіміона передбачає багатоваріантність його функціонування навіть в умовах однієї національної літератури і однієї соціально-історичної ситуації. Так, інтерпретації міфу про Ендіміона письменниками-вікторіанцями відрізняються різноманіттям сюжетних колізій, оригінальних мотивувань, спроб переосмислення і драматизації міфологічного матеріалу. Це стає очевидним на

-140-

прикладі різних доль Ендіміона, зображених авторами у вікторіанському суспільстві: Ендіміон кидає виклик вікторіанському суспільству (Вайльд), гине (Барклей), іде на самопожертву заради кохання (Філіпс).

Досліджувані версії античного міфу відрізняє багатий стилістичний потенціал. Кожна інтерпретація вже є окремий літературний твір зі своїм винятковим авторським стилем і мовою. Тем не менш, версії ендіоміонади відрізняють загальні стилістичні тенденції. Однак це звернення до алюзії та алегорії, яке вже детерміновано самим міфологічним джерелом і забезпечує «маркування» наступних інтерпретацій міфу. Серед усіх досліджуваних нами версій найбільшу кількість показаних вище стилістичних фігур ми знаходимо в романтичній поемі Кітса [10,с.232-239], що нараховує близько ста персонажів-небожителів (Cupid, Jupiter, Morpheus Neptune, Orion, Orpheus) і героїв інших легенд і міфів (Adonis Amalthea Apollo, Ariadne, Atlas, Aurora, Glaucus, matron Night), поетичне полотно яких вплетене в головний текст. У поемі Барклей серед десяти згаданих богів Олімпу (Jove, Mars, Cupid — любові, Minerva, Adonis, Apollo, Zephyrs, Mercury) контекстуальний акцент зроблений на образі Меркурія, який уособлює користолюбний дух англійського буржуазного суспільства і виступає як його символ. Інші літературні версії обмежені використанням алюзій (Endymion, Lady Мoon:Selene, Cynthia).

Кількість ознак, що визначають специфіку традиційного сюжету про Ендіміона, не постійна, оскільки відбувається їх постійне уточнення і поповнення через виникнення нових літературних інтерпретацій античного міфу.

Таким чином, сукупність зазначених вище інтегральних та диференціальних ознак становить своєрідність традиційного сюжету літературної англійської ендіміонади XIX століття. Англійська лірична ендіміонада XIX століття – це невід’ємна частина світової літературної ендіміонади, яка відрізняється національно-історичними особливостями рецепції античного міфу. Під літературної ендіміонадою в цілому слід розуміти інтерпретації давньогрецького міфу про Ендіміона, що відрізняються різноманітністю форм переосмислення античного матеріалу; за структурою вони представляють собою самостійний активний традиційний сюжет, мотив якого полягає у відтворенні сучасної автору дійсності крізь призму таких філософсько-естетичних цінностей, як краса, кохання, безсмертя.

Кожен літературний варіант міфу пропонує неповторне інтерпретаційне рішення образів головних героїв і становить якісно новий рівень переосмислення міфологічного матеріалу, детермінованого конкретними національно-історичними умовами.

Література

1. Бартошевич А. Комедия предшественников Шекспира //«Шекспир»/.сб. под ред. А.Аникста-Всероссийское театральное общество: М.,1967, С.103-127.

-141-

2. Будний В. Порівняльне літературознавство. ‒ К.: Вид.дім «Києво- Могилянська академія»,2008. ‒ 430 с.
3. Волков А.Р.Традиційні сюжети та образи (нарис теорії ТСО) // Бібліотека тижневика «Зарубіжна література», 1998. ‒ №25-28 (89-92). ‒ С.3- 14.
4. Грейвс Р.Мифы древней Греции/ Грейвс Р.; пер.с англ. К.Лукьяненко. – Екатеринбург: У — Фактория, 2007. – 1008 с.
5. Кобзар О. І. Аспекти вивчення міфологічного модусу у літературознавстві: Література в контекті культури: Зб. наук. 140 Вип.19. /Ред.кол.:В.А.Гусєв (відп.ред.) та ін. ‒ К.:Видавничий дім Дмитра Будаго, 2009. ‒ С.139-146.
6. Наливайко Д.С. Міфологія і сучасна література: [Текст] / Дмитро Наливайко// Всесвіт. – 1980. ‒ №2. ‒ С.171-182; №3.‒ С.167-175.
7. Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. – Черновцы: Рута,1999.-176 с.
8. Нямцу А. Е. Легендарные образы в литературе. – Черновцы: Рута, 2002. ‒ 175 с.
9. Нямцу А.Е.Русская фаустина: учебное пособие. – Черновцы: Рута,2009. ‒ 288 с.
10. Фоміна Л.В. Стилістичні і мовні особливості поеми Кітса «Ендіміон»: Актуальні проблеми іноземної філології:лінгвістика та літературознавство: міжвуз. зб.наук.ст.;гол. Ред. В.А.Зарва. – Бердянськ: БДПУ, 2011. – Вип.VI. ‒ Ч.2. ‒ С.232-239.

11.Agapiou, Natalia Endymion au carrefour. La fortune littéraire et artistique du mythe d’Endymion à l’aube de l’ère moderne. Ikonographische Repertorien zur Rezeption des antiken Mythos in Europa, Beiheft IV. Berlin: Gebr. Mann Verlag, 2005. Pp. 285.

12.Barclay, Hugh Donald «The boy who cried foe the Moon» рр.35-60: Orpheus and Eurydice , Endymion and other poemsPrinted by Vincent Brooks, Day and Son, Gatli Stkket, Lincoln’s inn Fields, London: Hardwicke & Bogue, 192, Piccadilly, W.,1877.‒ Рр. 35-60.

13. Bryn Mawr Classical Review 2008.02.44. ‒ [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://bmcr.brynmawr.edu/2008/2008-02-44.html
14. Drayton, Michael «Endymion and Phoebe» Renascence Editions transcribed by Risa S. Bear, November 2000, from the edition of 1595.-The University of Oregon. ‒ [Електроний ресурс]. Режим доступу: http://www.luminarium. org/renascence-editions/drayton1. html 141
15. Endymion //John Lyly, David M. Bevington, Manchester University Press,1997. ‒ 206 р.
16. Keats, John «Endymion: A Poetic Romance». ‒ Kessinger Publishing, 2004 ‒ С.104.
17. Patrick Hunt Endymion au carrefour: La fortune litteraire et artistique du mythe d’Endymion a l’aube de l’ere moderne.-[Електроний ресурс]. Режим доступу:http://www.thefreelibrary.com/Endymion+au+carrefour%3A+La+fortune+litteraire +et+artistique+du+mythe…-a0167843919
18. Phillips, Stephen «Endymion» New Poems.- John Lane, The Bodley Head John Lane Company. ‒ London–New-York: 1908.. ‒ [Електроний ресурс] Режим доступу:

-142-

http://www.ebooksread.com/authors-eng/stephen-phillips/newpoems-ala/1-new-poems-ala.shtml

19. Wilde, Oscar «Endymion» Poems. 1881. ‒ [Електроний ресурс] Режим доступу: http://www.bartleby.com/ 143/30.html

Анотація

Фоміна Л.В. Ознаки і визначення традиційної структури міфу про Ендіміона.

Розглядаються диференціальні ознаки, властиві традиційній структурі міфологічного сюжету про Ендіміона на матеріалі англійської поєзії ХIХ століття (Дж.Кітс, Х. Барклей, О.Вайльд, С.Філіпс).Автор вводить поняття літературної ендіміонади та зазначає, що інтерпретації давньогрецького міфу про Ендіміона відрізняються різноманітністю форм переосмислення античного матеріалу; за структурою вони представляють собою самостійний активний традиційний сюжет, мотив якого полягає у відтворенні сучасної автору дійсності крізь призму таких філософсько-естетичних цінностей, як краса, кохання, безсмертя.

Аннотация

Фомина Л.В. Признаки и определение традиционной структуры мифа об Эндимионе.

Рассматриваются диференциальные признаки, свойственные традиционной структуре мифологического сюжета об Эндимионе на материале английской поэзии ХIХ века (Дж.Китс, О.Уайльд, Х. Барклей, С.Филипс). Автор вводит понятие литературной эндимионады и отмечает, что интерпретации древнегреческого мифа об Эндимионе отличаются разнообразием форм переосмысления античного материала; по структуре они представляют собой самостоятельный активный традиционный сюжет, мотив которого состоит в воспроизведении современной автору действительности сквозь призму таких философско-эстетических ценностей, как красота, любовь, бессмертие.

 Summary

Fomina L.V. Signs and definition of traditional structure of a myth about Endymion.

-143-

Dedicated to the differentiating peculiarities of the traditional structure of mythological plot about Endymion in the works by J. Keats, H. Barclay, O. Wilde, S.Phillips. The author introduces the notion of literary endymionada and points out that interpretations of an Ancient Greek myth about Endymion are characterised by a variety of forms of reconsideration of an antique material; according to the structure they represent the independent active traditional plot, and their motive deals with the reproduction of reality of the author’s time through a prism of such philosophical aesthetic categories as beauty, love, immortality.

Стаття прорецензована та рекомендована до друку д.ф.н., проф. Т.М.Потніцевою.